125 років від дня народження українського композитора хорового диригента Г.Г.Верьовки

Григо́рій Гу́рійович Верьо́вка (13 грудня (25 грудня) 1895, Березна, тепер смт Менського району Чернігівської області — †21 жовтня 1964, Київ) — укр. композитор і хоровий диригент, педагог.

1916 закінчив Чернігівську духовну семінарію.

1918—1921 вчився в Київському музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка по класу композиції у Болеслава Яворського, диригування — в Олександра Орлова.

1933 закінчив інститут екстерном.

Від 1919 працює як організатор і керівник самодіяльності, викладав хорове диригування у музично-навчальних закладах Києва.

1923—1927 працює в музично-драматичному інституті, від 1931 — в Київській консерваторії (нині Національна музична академія України імені Петра Чайковського).

Від 1947 — професор консерваторії.

1941—1945 — науковий співробітник Інституту фольклору АН УРСР.

1943 організував Укр. державний народний хор, 1943—1964 був його художнім керівником і головним диригентом. 1964 хору надано ім'я Григорія Верьовки.

1943—1952 — голова Спілки композиторів УРСР (нині Національна спілка композиторів України).

Був членом КПРС (від 1946).

Поховано на Байковому кладовищі (надгробок роботи скульптора Еліуса Фрідмана).

Творча діяльність

Верьовка як композитор працював переважно в області хорової масової:-) пісні, займався обробками:-) народних пісень.

Твори Верьовки широко популярні, багато які з них стали істинно народними.:-)) Ним написані пісні, присвячені своєму народу, рідній землі, зокрема: "Ой, як стало зелено", "Ой чого ти земле, молодіти стала" і інші, а також жартівливі пісні, з них українська народна пісня "І шумить, і гуде", патріотичні пісні, зокрема "Клятва", пісні, що оспівують працю "Дівчата з Донбасу", "Пісня про Волго-Дон", "Шахтарочка".

Серед творів великої форми кантата "Ми ковалі своєї долі" на слова П. Тичини.

Верьовка створив також обробки революційних пісень: "Вперед, народе, йди", "Карманьйола" та інші, а також обробки укр. нар. пісень: "І шумить, і гуде", "Ой чого ти, земле, молодіти стала".

Народний ход рік від року вдосконалював майстерність. У кожній з країн, де проходили виступи, хор натхненно співав пісні її народу й обов'язково мовою оригіналу, що завжди особливо підкорювало слухачів.

Відзнаки та нагороди

1948 — Верьовку за тривалу концертну діяльність відзначено Сталінською премією.

1960 — став народним артистом УРСР.

1967 — на батьківшині композитора у смт. Березні споруджено пам'ятник — бюст із оргскла на чотирикутному постаменті (вис. 2,4 м), що спирається па залізобетонний стилобат. Скульптор О. О. Мельничук, арх. В. Онащенко. Встановлений у сквері між вул. Радянською і вул. Товстухи.

1968 — Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка (разом з Анатолієм Авдієвським).

Нагороджено орденом Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом "Знак Пошани", медалями.

1974 — іменем Григорія Верьовки була названа вулиця в м. Чернігів (Деснянський район, на території кол. с. Бобровиці).

1983 — на фасаді будинку колишньої Чернігівської духовної семінарії, де в 1910-16 навчався Григорій Верьовка, було встановлено мармурову меморіальну дошку.