350 років від дня народження українського літописця Самійла Васильовича Величка (1670 – 1728)

Народився у козацькій родині. Його батько, козак Василь Величко, належав до першої сотні Полтавського полку, був людиною грамотною, мудрою й шанованою, мав велику книгарню.

Успішно склавши іспити Самійло став спудеєм одного з найавторитетніших у Європі навчальних закладів —

Києво - Могилянської колегії, де оволодів латинською,

німецькою та польською мовами.

Вчився у колегії перед 1690, бо з цього року, після успішного закінчення навчання, Самійла Величка скерували на посаду канцеляриста до генерального військового писаря Василя Кочубея. Був його дворянином, тобто служив «в усіляких домашніх справах», а найбільше писарем. В. Кочубей використовував Величка також для особливих доручень, включаючи його «у найпотрібніші і секретні на той час військові справи», навіть ті,

що йшли до царя, і циферні (зашифровані) до господарів Волоського і Мунтянського. Через Величка проходила й та кореспонденція, про яку І. Мазепа не знав.

У такому статусі прослужив 15 років.

На початку 1705 уведений до Генеральної Військової Канцелярії, де служив старшим канцеляристом. Брав участь у походах, зокрема через Правобережну Україну з помічним військом на допомогу полякам. Очевидно, і в Генеральному війську, і в канцелярії виконував особливі (секретні) доручення, залучався до посольств гетьмана І. Мазепи.

Наприкінці 1708 заарештований і ув'язнений як людина, близька до І.Мазепи. Провів кілька років у неволі в Чернігівському краї. Припускають, що з ув'язнення вийшов у 1715 за сприяння сина

В. Кочубея.

На службу Самійло Величко вже не повернувся. Спочатку оселився у Диканьці, пізніше перебрався до рідної домівки — у Жуки. Літописець учителював, займався літературною діяльністю. Чимало відомостей черпав із великої колекції книг і манускриптів, що її збирав упродовж усього життя. До неї входили історичні хроніки, літописи, оригінальні документи, художні твори. Все це Самійло Величко використовував, працюючи над літописом.

Крім історії, виявляв інтерес до інших наук, цікавився політикою, мистецтвом, поезією, збирав власну бібліотеку. До нашого часу збереглося кілька книжок із його автографом. Вони зберігаються в архівах Росії.

Багаторічне розумове та фізичне напруження позначилися на здоров'ї літописця. Він осліп. Потому диктував нові сторінки свого літопису найнятим писарчукам.

Останні роки життя провів у селі Жуки. Тут помер і похований. Могила не відома.