130 років від дня народження українського поета М. К. Зерова

Український поет, літературознавець, літературний критик, полеміст, лідер «неокласиків», пере­кладач народився 26 квітня 1890 року в повітовому місті Зіньків на Полтавщині в багатодітній сім’ї вчителя місцевої двокласної школи. Закінчивши Зіньківську школу, де його однокласником був майбутній гуморист Остап Вишня, М. Зеров навчався в Охтирській та Першій київській гімназіях (1903-1908). У 1909-1914 роках — студент історико-філологічного факультету Київського університету Святого Володимира. З 1914 року за наказом попечителя Київського навчального округу М. Зерова призначено викла­дачем «давніх мов» у Златопільській чоловічій гімназії, а з жовтня 1916 року — ще й у Златопільській жіночій гімназії. З 1917 року Зеров учителює в Другій київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства та викладає латину. У 1918-1920 роках викладає українознавство в Архітектур­ному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь» (до початку 1920 року). З осені 1923 року — професор Київського інституту народної освіти. У цей час Микола Зеров увій­шов до елітарного гуртка діячів української культури, що сформувався довкола Георгія Нарбута. Тут обговорювалися проблеми розвитку української літератури, малярства, графіки. Миколу Зерова справедливо вважають лідером «неокласиків» — групи поетів, перекладачів, літературознавців і критиків, до якої зараховують також О. Бургардта, М. Драй-Хмару, М. Рильсь­кого і П. Филиповича. Хоча вони формально не утворювали окремої літературної організації, їхня спільність — у високих естетичних критеріях, що полягали в пріоритеті загальнолюдських ціннос­тей у мистецтві. У своїй оригінальній поетичній творчості М. Зеров віддав перевагу сонетам і алек- сандрійським віршам, які вирізнялися досконалістю форми і глибинним філософським проникнен­ням у буття. Як перекладач він здійснив багато в чому неперевершені й на сьогодні інтерпретації античної спадщини, а також творів багатьох інших класичних поетів. М. Зеров-критик брав активну участь у так званій літературній дискусії 1925-1928 років, під­тримавши і теоретично обгрунтувавши позицію Миколи Хвильового. Йому також належить значна кількість змістовних досліджень з історії української літератури. З кінця 1920-х років почалося справжнє політичне цькування письменника. 1930 р. його допи­тували на суді як свідка у так званому «процесі СВУ». А в ніч із 27 на 28 квітня 1935 р. його було заарештовано. М. Зерову інкримінували керівництво українською контрреволюційною націоналіс­тичною організацією і, згідно з тодішніми статтями Кримінального кодексу УРСР, трибунал ви­значив йому покарання — десять років позбавлення волі у виправно-трудових таборах з конфіска­цією майна. На початку червня 1936 р. етап із засудженими прибув на Соловки. У короткі хвилини вільно­го часу М. Зеров повністю віддавався улюбленій справі — перекладу. За багатьма свідченнями, він завершив багаторічну роботу над українською версією «Енеїди» Вергілія (рукопис цього перекладу пропав або знищений). Без будь-яких додаткових підстав і пояснень «справу Зерова та ін.» було нагально переглянуто «особливою трійкою» УНКВС у Ленінградській області 9 жовтня 1937 р. Як наслідок присуджено найвищу міру покарання — розстріл. З листопада 1937 р. вирок було здійснено. Рішенням Військової колегії Верховного Суду СРСР від 31 березня 1958 р. вирок військового трибуналу КВО від 1-4 лютого 1936 р. і постанову «особливої трійки» УНКВС у Ленінградській обл. від 9 жовтня 1937 р. скасовано, справу припинено «за відсутністю складу злочину». Символічна могила Миколи Зерова — на Лук’янівському кладовищі в Києві разом зі справж­ньою могилою його сина — Констянтина Зерова.