9 березня – День народження Тараса Шевченка

Поезію Тараса Шевченка перекладено більш ніж ста мовами світу. На території від Бразилії до Китаю встановлено 1384 пам’ятники Кобзареві. Більшість з них – 1256 – розташовані на території України, майже півтори сотні розмістились у 35 країнах світу. Нині в Україні 164 населені пункти названі на честь Тараса Шевченка. Один із 300 кратерів Меркурія отримав ім’я Тараса Григоровича. Діаметр кратера Т. Г. Шевченко – 137 кілометрів.

Проте, якщо нам в школі “викладали” Шевченка-ідола, суворого “дядька” в кожусі та шапці, він, перш за все, був доброю, щирою, надзвичайно талановитою людиною, яка прагнула кохання, любила модний одяг, вечорниці й танці. “Його страшенно любили. Він був позитивний, світився, сіяв добро, співав, сміявся, любив людей і цю любов випромінював на всі боки. Тому йому були раді в усіх найкращих домах від Санкт–Петербурга до Оренбурга, і всі намагалися йому якось допомогти” (Оксана Забужко).

Тарас Григорович Шевченко народився 9-го березня (за старим стилем 25-го лютого) 1814-го року в сім’ї кріпосного селянина, який мешкав у селі Моринці, Київської губернії, що нині є Черкаською областю. Не важко здогадатися, що за народженням він був таким же рабом, як і його батьки, які незабаром покинули його, залишивши хлопчину самому давати собі раду.

Чи міг тоді хто передбачити, що ім’ям цього хлопчиська колись стануть називати кораблі, друкувати його зображення на державних грошових купюрах, поштових марках, ставити йому розкішні пам’ятники і численні меморіальні таблички, випускати на його честь ювілейні монети і засновувати всілякі премії? Але так вже влаштований цей грішний світ …

Про його біографію написано немало. Зауважимо лише, що за своє коротке життя, а прожив Тарас Григорович 47 років і один день, Шевченко сповна наситився стражданнями, серед яких були і результати власних помилок, але не міг не жадати того, до чого прагнемо всі ми – простих людських цінностей: життя і свободи, самореалізації і благополуччя, миру і поваги. Його творчість – це його душа. В своїх творах він був чесний і добрий, ярий і нескінченно багатий.

Перепохованням Тараса Шевченка навесні 1861 року опікувався художник Григорій Честаховський. Відбувалося все пишно: ще на шляху до Канева за труною рухалися процесії, а коли її залишали у церквах на ніч, то туди приходили діячі місцевої громади й прості люди. В Орлі труну супроводжували духовенство зі співом релігійних пісень, військовий оркестр, що грав “малоросійські мотиви”, та гімназисти. В Україні збиралися натовпи: на труну тут чекали заздалегідь, приймали з урочистостями.

Після поховання розпочалося справжнє паломництво. До речі, саме Честаховський наполіг на похованні Шевченка на Чернечій горі, а не біля церкви у Каневі, як хотіла його родина. Саме розпорядникові спало на думку, що добре було б насипати могилу – він же цю ідею власноруч і втілив, узгодивши з місцевою владою, а потім організував додаткові масштабні поминки вже влітку, після освячення місця поховання.